Новости Полуострова

Своя карательна війна опозиції

У понеділок 2 грудня в нічних новинних повідомленнях з’явилась інформація про влаштування ще одного пункту  обігріву  для мітингувальників в центрі Києва – в Міжнародному центрі культури та мистецтв Жовтневий палац. Про це повідомив один з координаторів акції протесту, депутат "Батьківщини” Андрій Парубій.  За його словами, близько 150 пікетувальників приблизно о 22:00 в понеділок увійшли до будівлі колишнього Жовтневого палацу. "Персонал і охорона не перешкоджали та поставилися з розумінням до прохання громадськості про ночівлю та обігрів”, - сказав Парубій.

Залишаючи  препарування  «причинно-наслідкових зв’язків чергової української революції» для чисельних експертів, політологів та істориків, окреслю конкретне питання революційного сьогодення: питання дотримання законності в опозиційних рядах. Намагання трьохголової «єдиної опозиції» продемонструвати єдність, тем більше – дисциплінованість у «споконвічній боротьбі українського народу» скоріше нагадує самопіар  кожного окремого її лідера  у нескінченній боротьбі за владу.

З революційним майданним романтизмом ця жорстока боротьба жодних спільних рис не має. В кожного партійного керманича – свої методи та приховані резерви. У Кличка, наприклад – славнозвісні «ударні трійки», сформовані з числа спортсменів із навичками ведення вуличних боїв, у Тягнибока – братчики-побратими, випестувані у напіввійськових таборах… Задовольняючи свої політичні амбіції  в далекій від  гуманізму засіб (хто хоче – той побачить і кийки,  і бруківку  в якості «аргументів»  від «мітингувальників»), політичні маніпулятори відверто нехтують будь-які норми моралі або права.

Звідки опозиційні ватажки начаклували  для своєї  боротьби особливі преференції? Невже із чинного законодавства? Майданна риторика («Сьогодні ми ваші польові командири, хочете ви цього або ні!» – О. Тягнибок) та конкретні дії свідчать, скоріше, про революційну диктатуру.  Саме таку аналогію  викликають явлення батьківського Швондера до Жовтневого палацу о 22 (!) годині. Чи можливо очікувати на «опір» збоку штатного охоронця перед майже двома сотнями людей? Доречи,  у палаці вже і власний комендант є – Андрій Сенченко від тієї ж «Батьківщини».

Нічого не нагадує? Палац вже слугував  карним осередком після революції 1917 року. В ньому розміщувалася Всеукраїнська та Київська "ЧК” (1919−1922), а пізніше відділ ДПУ (1922−1930). В часи фашистської окупації Києва у 1941−1943 роки в будівлі колишнього інституту шляхетних дівчаток розміщалася служба безпеки СД та поліція безпеки (включала таємну поліцію "гестапо” і кримінальну поліцію "крипо”)… Можливо, культурно-мистецькій профіль сучасного Жовтневого  палацу не вписується у концепцію "класової боротьби” від опозиційних ватажків та знов «перекроюється» у картельний центр?

Тоді питання про дотримання законності збоку опозиції  втрачає сенс.

Іван Ватрів, "Громадський журналіст”