Новости Полуострова

На кого працює Юрій Луценко?

10 січня весь український інформаційний простір сколихнула сенсаційна новина – на громадського активіста, політика та одного з лідерів опозиції напали працівники підрозділу «Беркут». За заявами родичів, Юрій Віталійович, який захищав мирних демонстрантів від спецпризначенців, отримав низку ударів, і як наслідок розсічення, струс мозку, медики навіть запідозрили черепно-мозкову травму. Та чи зуміли вітчизняні журналісти об’єктивно висвітлити цю надзвичайну подію?

Постать Юрія Луценка давно вже стала для народу суперечливою. Бійка з мером Черновецьким, зловживання службовим становищем, конфліктна ситуація з німецькими правоохоронцями в аеропорту Франкфурта у 2009 році, а також стрімке збагачення за час перебування на посаді Міністра внутрішніх справ в цьому випадку протиставлені постійному духу демократії та несказанній ролі в перемозі «помаранчевої революції».

На початку 2012 року, на той час вже колишній міністр МВС за вироком суду був засуджений до чотирьох років позбавлення волі. З цього моменту все активніше набирала обертів кампанія зі звільнення пана Луценка. Як би це не було дивно, а головним лобістом інтересів шановного екс-міністра виступив сам Президент Європарламенту, за ініціативою якого була утворена спеціальна моніторингова комісія по спостереженню за розглядом справ Луценка та Тимошенко. Дивно усвідомлювати, що вагомість діяльності Юрія Віталійовича прирівнюють до «матері української демократії» леді Ю.

Тиск на українську владу продовжується і дотепер, проте результат на лице: Юра – на волі, Юля – на зоні. За словами окремих експертів, в той час як Тимошенко становила стратегічний інтерес для Заходу, і умова її звільнення висувалась як засіб відвернути увагу від тексту «угоди про Асоціацію», то Луценко є одним з важелів механізму, за який смикають Західні ляльководи для досягнення своїх цілей.

Чи не є підтвердженням цього той факт, що пан Юрій 10 січня близько опівдня, напередодні прикрого інциденту біля Києво-Святошинського РУВС, відвідав представника однієї з Європейських держав. Ним виявився не хто інший, як Крістоф Вайль, посол ФРН в Україні, а це, між іншим, найвпливовіша країна-учасниця ЄС.

В даній ситуації дуже важливо не відволікатися на сторонні деталі, як-то наявність в крові Луценка алкоголю, чи суперечливі відеозаписи, надані різними медіа каналами. Головне завдання – встановити причинно-наслідковий зв’язок:

1. Луценко мав особисту бесіду з послом впливової держави, яка має свої інтереси на території нашої країни;

2. Його поява в місці, де провокується сутичка з правоохоронцями і жодна зі сторін не приховує, що саме народ створив ситуацію, особисте розпалювання ворожнечі з керівництвом «Беркуту»;

3. Результатом стали розбита голова Юрія Віталійовича і черговий заклик від опозиції всім збиратися на Майдан, з усім відомими лозунгами про відставку уряду та зміну влади через призму перевиборів.

Всі згадані події, як не дивно, відбулися напередодні розгляду Верховною Радою проекту держбюджету, а також перед розглядом Сенатом Сполучених Штатів можливості вжиття проти української влади жорстких санкцій за «антидемократичні дії». Просто неймовірний збіг обставин.

І на додаток. Цікаво, чим так зацікавив Ю.В. послів Швеції, ЄС, США та Німеччини, які навідали його в лікарні? А тепер скажіть, на кого працює лідер Третьої української республіки?

Юрій Гольденберг, Дело революции