Новости Полуострова

КЛИЧКО НЕ ВІРИТЬ НІ ВЛАДІ, НІ ТЯГНИБОКУ З ЯЦЕНЮКОМ

Після початку перемовин з владою Кличко «страждає» від непорозумінь зі своїми опонентами. «Манія величі» швидко перетворилася на «манію невірування». Лідер Майдану вважає, що всі працюють проти нього та його президентських амбіцій. Кличко не йме віри ні владі, ні Тягнибоку з Яценюком – такий собі Кличко невіруючий.

Проблеми почалися відразу після того як Майдан проголосив Кличка одноосібним лідером Майдану, а «УДАРівці» почали активно створювати «культ особи» Кличка. 

З 19 січня в опозиції не вщухають взаємні обвинувачення. Наразі штучно об’єднані політсили намагаються якнайдошкульніше дискредитувати одна одну. Яценюк та Тягнибок не можуть та не збираються пробачати «вірність» Кличка, який майстерно «зробив» їх, обігнавши по дорозі до Межигір’я.

Віталій Володимирович «наївно» сподівався, що зможе втримати перемовини в потрібному руслі, але «не так сталось як гадалось». Кожна із сторін почала відверту «гру лише в свої ворота», не бажаючи іти на поступки та «торгуючись» до останнього. 

Першим «тупити» на свою користь, за мовчазної згоди Тягнибока, почав Яценюк, відмовившись від «розрекламованих» вимог про проведення конституційної реформи та дострокових президентських виборів. Хоча Сєня він і в АП Сєня, проте свої інтереси фільтрує, чітко розуміючи, що Прем’єрство вже «профукав», а Президенство з наявним рейтингом не потягне.

Кличко розчарований перемовинами та поведінкою Яценюка і Тягнибока, які насмілилися оспорювати його лідерство, керуючись власними політичними амбіціями.

В свою чергу, Віталій Володимирович, не пристав на пропозицію влади провести референдум щодо змін до Конституції України. Хоча аналітика – не його сильна сторона, Кличко, своїми боксерськими мізками, зміг передбачити, що результати референдуму можуть стати для нього досить «неприємним сюрпризом».

Щоб вилікуватися від «манії не вірування» Кличку слід пам’ятати про колосальну довіру народу, про те, що Майдан може як підняти з криками «Лідер!», так і «опустити» з криками «Ганьба!», розвінчавши за мить культ будь-якого імені.

Юрій Гольденберг