Новости Полуострова

Яценюка шокували останні тези Ю.Тимошенко

В останній час на політичній арені все менш помітною стає постать Ю.Тимошенко. Не беручи активної участі у політичній боротьбі й не привертаючи до себе уваги, вона поступово втрачає свої прихильників та послідовників. 

Досить примітивно виглядають проби Юлії Володимирівни нагадувати про себе листами до своєї партії, але… В останьому листі, який був зачитаний Власенком фракції «Батьківщина» 4 лютого, Юля дала всім зрозуміти, що вона у розпачі і готова навіть до неприхованого шантажу. Добре усвідомлюючи, що Яценюку запропонували «солодку» посаду, вона миттєво нарікає її «пасткою» та не радить погоджуватись на таку пропозицію. Спроба утримати Яценюка від омряного крісла прем’єра, виглядає як оголошення війни. Тимошенко говорить, що вона бачить Яценюка єдиним кандидатом у президенти від опозиції, але між рядками читається – «ніким». Тимошенко наголошує, що оскільки вибори президента будуть дострокові, то негоже, на її думку, Яценюку згоджуватись на крісло прем’єра, коли можна стати президентом. 

Проте, головною метою цих оголошень та закликів залишається лише особиста користь Юлі. Адже вона чудово розуміє, що прем’єру Яценюку вона не буде потрібна ні у якому вигляді. Натомість, вона спонукає «Батьківщину» вийти з переговорного процесу з владою та дотримуватись євроінтеграційного курсу країни. Тимошенко чудово розуміє, що євроінтеграційний курс – єдиний її шанс вирватися із-за грат на волю.  Все інше їй байдуже. Її не цікавлять навіть явні протиріччя у власній риториці, адже як можуть відбутись дострокові вибори без переговорів із владою?

Добре розуміючи, що її заклики можуть не мати очікуваного ефекту, Тимошенко все ж намагається зірвати переговори з владою та робить спробу переконати опозицію у хибності однієї з основних вимог, а саме: переходу до Конституції України 2004 року. Хибність цієї вимоги вона підкріплює начебто тим, що їй пропонували у 2013 році, в обмін на лікування у Німечинні, зобов’язати «Батьківщину» проголосувати за перехід до конституції 2004 року. Проте, Юля не уточнює, навіщо це було владі й чому вона про це не повідомляла раніше. Чиста маніпуляція, але чого не зробиш заради виходу на волю. 

Нажаль, з всього викладеного, можна констатувати, що Тимошенко у будь-який спосіб намагається зірвати переговорний процес опозиції і влади, оскільки усвідомлює, що на даний час, в ході домовленостей, її питання ніяк не розглядається, його навіть немає у порядку денному. Більше того, Ю.Тимошенко бачить, що вона може впливати тільки на Сєню, який, у випадку ігнорування її вказівок, ризикує «вилетіти» з «Батьківщини» з ганебним прізвиськом «зрадник». З іншого боку, Яценюк аж надто хоче устрибнути у прем’єрське крісло, адже це може бути його останній шанс, оскільки очевидно, що Майдан – не його формат і не він фаворит майбутніх президентських виборів.  

Ось так, нібито і в ув’язненні, але забути про себе рідну, Юля не дозволяє, а тому Яценюк має хоч зараз визначитись, він досі під каблуком, чи є самостійним політиком, здатним ухвалювати дорослі політичні рішення. Шансів, особливо пригадуючи Сєніну промову про «кулю в лоб», не багато, але все у цьому житті буває… 

Спартак Сергієвич, "Украинский диссидент”